УСНИЙ ЖУРНАЛ «ДВАДЦЯТИЛІТНІЙ ШЛЯХ НА ГОЛГОФУ» (до 70-річчя з дня народження Василя Стуса)

Відкрити, зберегти на свій комп'ютер або роздрукувати повний текст (формат PDF)

 

УСНИЙ ЖУРНАЛ «ДВАДЦЯТИЛІТНІЙ ШЛЯХ НА ГОЛГОФУ» (до 70-річчя з дня народження Василя Стуса)



Мета: ознайомити учнів із життєвим шляхом поета світового рівня, борця за справедливість; навчати ро­зумінню, що таке добро і зло, в чому сенс людського життя, щастя; переконати, що правдиве слово митця будило совість нації; формувати високі моральні якості; виховувати національну гідність і свідомість.

 

(Звучить музика. На сцену виходять два янголи)

 

Янгол 1. 6 січня. Надвечір’я. З нетерпінням ми поглядаємо на небо, шукаючи першу зірочку, адже вона сповіщає, що народився Син Божий. Він народився, щоб наші гріхи взяти на себе, перейняти наші страждання, болі, переживання, заставити кожного з нас подивитись на себе зі сторони, проаналізувати свої думки, вчинки, бажання і змінити їх. Ісус Христос молився і сповнений сили духу, рішучості, мужності прямував Хресною дорогою. Без нарікань ніс свій Хрест.

Янгол 2. Він був людиною. І його боліла кожна рана, подряпина, а цвяхи забивали Йому просто в серце... Якою безмірною любов’ю до людей, до нас усіх наповнене Його серце, коли навіть в передсмертних муках Він думав не про себе, а про інших, тих, хто кидав в нього камінням, одягнув на голову терновий вінок, і кожна колючка впивалася йому в тіло, в Він просив: “Отче, прости їх, бо не відають, що творять”. Він страждав за нас, за наші ненависні думки, злі вчинки, бажання недоброго один одному.

 

           (Звучить коляда)

 

Ведуча 1. 6 січня 1938 року на небі з’явилася нова зіронька. Вона оповістила про

народження нової людини. Це народився син людський. В сім’ї Стусів появився хлопчик.   А оскільки народився він 6 січня, Ангелом-охоронцем вибрали Святого Василія і назвали Василем.

 

 

І сторінка

Родина та її роль у становленні Василя Стуса

  Ведуча 2. Селянська родина Семена Дем'яновича та Їлини Яківни Стусів мала кількох синів та дочок. Василь був четвертою дитиною. Народився він 6 січня 1938 року в селі Рахнівці Гайсинського району Вінницької області

Ведуча 1. Сестра Василя Ярина померла від менін­гіту, брат Іван підірвався на міні в роки Другої світової війни.

Малий Стус. Пам'ятаю, як поранило брата Івана. Як він лежав — з відбитою ніжкою лівою і вирваною осколком лівою щокою. Пам'ятаю, як мене підвели на цвинтарі до тіла — востаннє поцілувати. А я бачив ли­ше родимку на правій щічці його і не хотів, геть-геть не хотів — ні цілувати, ні прощатися — з Іваном і його родимкою.

Ведучий 2. Втрата дітей була не єдиним випробуван­ням для родини. Вона переживала величезні нестатки, спричинені війною та голодом 1947 року.

Малий Стус. Коли мені було 9 літ, ми будували хату. І помирав тато — з голоду спухлий. А ми пхали тачку, місили глину, робили саман, виводили стіни. Голодний я був, як пес. Пам'ятаю коржі зі жмиху, які пекла мама, а мені від них геть боліла голова. То був мій 3-4 клас. Тоді, на тій біді, я став добре вчитися.

Ведуча 1.Важкі умови існування формували в хлопчика співчутливість, внутрішню силу, прагнення допомага­ти іншим. Він став наполегливо вчитися, намагаючись дорівнятися до дорослих. У нього виробилася навіть дитяча філософія.

 

Малий Стус. Мамі — тяжко, татові — тяжко. То й мені має бути тяжко — аж доти, поки й татові, й мамі не стане легше, аж доти, поки всім людям на світі не стане легше жити.

Ведуча 2. Однак залишилися і світлі враження з дитинства. Вони пов'язані з атмосферою у сім'ї. Стусові батьки були дуже релігійними і жили по-Божому між собою і між людьми. Високий моральний макси­малізм та культ особистої свободи передалися від ма­тері синові, стали основою його громадянської позиції. Материні пісні зробили душу хлопчика чутливою до поезії.

Малий Стус. Перші уроки поезії - мамині. Вона знала багато пісень і вміла дуже інтимно їх співати. Пісень було стільки, як у баби Зуїхи, нашої землячки. І таких самих.  

Мати Стуса.

Сину мій, сичу, не клени батька,

а пом'яни.               

Мене ж прокляту, я твоя мати,

мене клени.

Малий Стус. Коли мама наспівувала ці тужні слова, мої очі закипали сльозою. Чому «не клени батька»? Чому мати проклята? Не збагну ніяк. А сльози біжать з очей — і я ховаю їх, бо встидаюся сліз. Найбільший слід на душі – од маминої колискової.