У ДИТИНСТВА КРАЙ ІДЕ СВЯТИЙ МИКОЛАЙ
Відкрити, зберегти на свій комп'ютер або роздрукувати повний текст (формат PDF)
У ДИТИНСТВА КРАЙ
ІДЕ СВЯТИЙ МИКОЛАЙ
Дійові особи:
Святий Миколай
Ангел
Іванко
Оленка
Заєць
Мисливець
Колобок
Сорока
Ведмідь
Баба Яга
Антипко
Лінь
Місяць
Хатинка на курячих ніжках
Ліс – дерева, кущі, повалені колоди, пні, кучугури снігу. Звучить таємнича казкова мелодія. Появляється св. Миколай із Ангелом.
Миколай. Змучився я трохи. Відпочити б треба.
Ангел. Ось пеньочок, отче. Сідайте, будь ласка. (Миколай, зітхаючи, сідає.) А я піду, подивлюсь, чи далеко до села.
Миколай. Іди, та не барись. Маємо ще не в одному селі та місті подарунки роздати чемній дітворі.
Ангел виходить. Святий Миколай сидить, поправляє плащ, мішок. Ззаду надходить, крадучись, Лінь; махає руками за Миколаєм, той починає позівати, дрімає і засинає. Лінь киває рукою, кличучи когось; дріботить Антипко. Разом забирають мішок із подарунками. Антипко спіткнувся, наробив шуму, і Миколай проснувся. Він вражений побаченим, але Лінь та Антипко встигли утекти, забравши із собою мішок.
Миколай. Оце так відпочив. От так святий Миколай! І Ангел, як на зло, пішов до села… Що я даруватиму дітям – вони ж так чекають не дочекаються сьогоднішньої ночі? Що робити? Я старий уже ганятися за Антипком, але мішок із подарунками треба якось відібрати.
Під час його слів з іншого боку сцени появляються Оленка та Іванко, вони збирають хмиз; побачили з-за дерева Миколая.
Іванко. Добрий день, дідусю.
Миколай (зажурено). Доброго дня, дітки.
Оленка. Дідусю, ви такі засмучені… що сталося?
Миколай. Ох, діти-діти. Нещастя трапилось у мене. Але ви все одно не повірите.
Оленка. Чому ж, хіба ми такі, що не вміємо співчувати?
Іванко. Ми – сироти, знаємо, що таке нещастя. От і нині мачуха вигнала по хмиз, а нам так хотілося бути вдома, до церкви піти, помолитися і попросити у святого Миколая…
Миколай. Подарунків.
Оленка. Ні! Йванко і я завжди молимо Бога, щоб мама на небі не забувала про нас, щоб приснилася, і щоб мачуха не знущалася.
Миколай. Якщо так – то відкриюсь перед вами: не дідусь я, а святий Миколай.
Оленка (вражено вигукує). Не може бути!
Іванко. Ви?
Миколай. Отож-то – я. Ніс подарунки чемним дітям, але змучився, сів відпочити, Ангела відіслав у село, задрімав трохи, а в той час Лінь та Антипко викрали у мене мішок.
Іванко. Ти диви! Не перевелась іще нечисть.
Миколай. Я старий, не міг за ними гнатися; та й побачив уже, як тікали.
Оленка. А може, ми вам допоможемо, дідусю?
Іванко. Оленко, це ж не дідусь, а святий Миколай.
Оленка. Вибачте мені, отче.
Миколай. Бачу, діти, ви співчутливі, добрі. Але чи сміливі?
Оленка. Сміливі, отче.
Іванко. Ми допоможемо вам!
Миколай. Не злякаєтесь?
Іванко. Ні!