У ДИТИНСТВА КРАЙ ІДЕ СВЯТИЙ МИКОЛАЙ

Відкрити, зберегти на свій комп'ютер або роздрукувати повний текст (формат PDF)

 

У ДИТИНСТВА КРАЙ

ІДЕ СВЯТИЙ МИКОЛАЙ

 

Дійові особи:

 

Святий Миколай                     

Ангел

Іванко

Оленка

Заєць

Мисливець

Колобок

Сорока

Ведмідь

Баба Яга

Антипко

Лінь

Місяць

Хатинка на курячих ніжках

 

Ліс – дерева, кущі, повалені колоди, пні, кучугури снігу. Звучить таємнича казкова мелодія. Появляється св. Миколай із Ангелом.

 

Миколай. Змучився я трохи. Відпочити б треба.

Ангел. Ось пеньочок, отче. Сідайте, будь ласка. (Миколай, зітхаючи, сідає.) А я піду, подивлюсь, чи далеко до села.

Миколай. Іди, та не барись. Маємо ще не в одному селі та місті подарунки роздати чемній дітворі.

 

Ангел виходить. Святий Миколай сидить, поправляє плащ, мішок. Ззаду надходить, крадучись, Лінь; махає руками за Миколаєм, той починає позівати, дрімає і засинає. Лінь киває рукою, кличучи когось; дріботить Антипко. Разом забирають мішок із подарунками. Антипко спіткнувся, наробив шуму, і Миколай проснувся. Він вражений побаченим, але Лінь та Антипко встигли утекти, забравши із собою мішок.

 

Миколай. Оце так відпочив. От так святий Миколай! І Ангел, як на зло, пішов до села… Що я даруватиму дітям – вони ж так чекають не дочекаються сьогоднішньої ночі? Що робити? Я старий уже ганятися за Антипком, але мішок із подарунками треба якось відібрати.

 

Під час його слів з іншого боку сцени появляються Оленка та Іванко, вони збирають хмиз; побачили з-за дерева Миколая.

 

Іванко. Добрий день, дідусю.

Миколай (зажурено). Доброго дня, дітки.

Оленка. Дідусю, ви такі засмучені… що сталося?

Миколай. Ох, діти-діти. Нещастя трапилось у мене. Але ви все одно не повірите.

Оленка. Чому ж, хіба ми такі, що не вміємо співчувати?

Іванко. Ми – сироти, знаємо, що таке нещастя. От і нині мачуха вигнала по хмиз, а нам так хотілося бути вдома, до церкви піти, помолитися і попросити у святого Миколая…

Миколай. Подарунків.

Оленка. Ні! Йванко і я завжди молимо Бога, щоб мама на небі не забувала про нас, щоб приснилася, і щоб мачуха не знущалася.

Миколай. Якщо так – то відкриюсь перед вами: не дідусь я, а святий Миколай.

Оленка (вражено вигукує). Не може бути!

Іванко. Ви?

Миколай. Отож-то – я. Ніс подарунки чемним дітям, але змучився, сів відпочити, Ангела відіслав у село, задрімав трохи, а в той час Лінь та Антипко викрали у мене мішок.

Іванко. Ти диви! Не перевелась іще нечисть.

Миколай. Я старий, не міг за ними гнатися; та й побачив уже, як тікали.

Оленка. А може, ми вам допоможемо, дідусю?

Іванко. Оленко, це ж не дідусь, а святий Миколай.

Оленка. Вибачте мені, отче.

Миколай. Бачу, діти, ви співчутливі, добрі. Але чи сміливі?

Оленка. Сміливі, отче.

Іванко. Ми допоможемо вам!

Миколай. Не злякаєтесь?

Іванко. Ні!